І саме в такій конфігурації ми разом із залученими експертами зараз працюємо над оновленням стратегій розвитку.
Це виглядає як звична задача – поки не починаєш у неї заходити.
Бо класична логіка стратегування тут просто не працює. Вона завжди спирається на територію: населення тут, економіка тут, інфраструктура тут. А тут цього “тут” немає. Є система, яка фізично розібрана, але при цьому продовжує жити і приймати рішення.
Один із ключових моментів, який викликав живу дискусію під час робочої зустрічі – це не “робити чи не робити стратегію”, а інше питання:
“Чи має стратегія зараз включати сценарій повернення на деокуповані території, чи варто сфокусуватися на розвитку громади в умовах релокації?”
Аргумент тут досить жорсткий. Досвід показує, що після деокупації реальність на території буде іншою – на старті це зовсім інша логіка життя, інші виклики, інші пріоритети. І є позиція, що під ці умови доведеться формувати окрему стратегію вже “з нуля”, виходячи з фактичного стану.
З іншого боку, ігнорувати сценарій повернення теж складно – він впливає на рішення вже сьогодні.
І в цьому місці з’являється важлива річ: ми як команда не визначаємо за громаду, який сценарій “правильний”. Ми будуємо процес, у якому громада сама може це рішення сформувати.
Це, по суті, і є головна відмінність цієї роботи.
Бо складність тут не лише в сценаріях. Вона в самій природі громади.
Коли ти починаєш збирати дані, ти стикаєшся з тим, що класичної статистики просто недостатньо, бізнес “розмазаний” між різними юрисдикціями. Соціальна інфраструктура працює в кількох містах одночасно. І все це потрібно якось скласти в цілісну картину.
Тому доводиться фактично підбирати інструменти: поєднувати адміністративні дані, опитування, прямі контакти, включати саму громаду в обробку інформації, а не просто в її передачу. Багато речей збираються не через “систему”, а через людей.
І в якийсь момент стає зрозуміло: це вже не зовсім про документ.
Це про спробу відповісти на практичне питання – як громаді залишатися громадою, коли вона фізично розпорошена.
Для нас і для експертів це, чесно, складна робота. Тут немає готової методології, на яку можна спертися. Багато рішень доводиться збирати в процесі.
Але, мабуть, саме тому вона і важлива.
Бо це один із перших системних досвідів роботи зі стратегіями для релокованих громад в Україні – не теоретично, а в реальному управлінському контексті, з усією його складністю і невизначеністю.
І від того, як ми це зараз зробимо, багато в чому залежить, чи зможуть ці громади не просто “існувати”, а рухатися далі.
Проєкт «Стратегії розвитку для релокованих та прифронтових громад» реалізується ЛОПЦ «Альтернатива» у межах проєкту «Фенікс: Сила спільнот», що впроваджується Фондом Східна Європа за фінансової підтримки Європейського Союзу.
